укр / ENG / pol

У Центрі Курбаса відбулася експериментальна сценічна апробація сучасної польської драми.

Новим етапом у проекті Центру Курбаса «Феномен новітньої слов’янської драми» стало звернення до польської драматургії для юної аудиторії. Донедавна це була «терра інкогніта» для українського театру, але знайомство з новою серією «сучасна польська драматургія для дітей і підлітків» видавництва «Неопалима купина» відкрило особливу територію творчого пошуку. У співпраці зі студією театру МІСТ була обрана п’єса «Підберезник» Марти Гусньовської у перекладі Юрія Попсуєнка з однієї з антологій серії «А може, ні». Варто зауважити, в що минулі роки вже були здійснені спільні проекти в цьому напрямі - першопрочитання та сценічна адаптація перекладів слов’янської драми – постановки п’єс македонського автора Т.Кацарова та болгарського Д.Христова. Нова апробація продовжує і проект Центру «Драмовичок» - драматургії для дітей і підлітків українських і білоруських авторів. А студія театру МІСТ брала до постановки п’єси Надії Симчич, Всеволода Нестайка, Неди Нежданої, Олександра Вітра та Сергія Ковальова.
Парадоксальний і містичний текст «Підберезника» торкається найважчої теми для дітей, тієї, яку здебільшого уникають – переходу між життям і смертю. Це особлива ініціація у найпотаємніше і найтрагічніше – як пережити втрату близької людини і прийняти це, повернутися у цей світ зі світлою печаллю, а не розчавленим неминучістю? У п’єсі «Підберезник» маленьке лисенятко втрачає єдиного родича – дядька через власний непослух. Хоча життя старого лиса було далеким від праведності, героїчна загибель від кулі мисливця, коли він затулив своїм тілом племінника, - дозволяє йому потрапити на небо. Але лисенятко не може прийняти страшної реальності, і Смерть дозволяє йому піти на той світ - щоб збагнути суть речей і самому прийняти рішення повернутися… Як говорити про смерть із дітьми, які не розуміють, чому і куди йдуть найрідніші? Як говорити про смерть із дорослими, які думають, що знають, що таке смерть, поки не вмирають найближчі? Архетипні сюжети мандрів у потойбіччі поєднуються з іронією автора над поховальними обрядами та нашими уявленнями про «той світ». Режисер постає перед викликом – як трактувати і втілювати такий текст в українському контексті, адже у вітчизняному репертуарі для дітей зазвичай однозначні герої і позитивні фінали? Здавалося, така погранична тема і чорний гумор ризиковані, особливо для маленьких. Але на думку постановників саме завдяки такій парадоксальній формі, можливе і «м’яке», нетравматичне введення у трагедію, в основі якої лежить ритуал переродження. В умовах карантину її творення подібно до самої п’єси нагадувала химерну мандрівку на помежів’ї реальності і віртуальності, боротьби за життя і переживання смерті – то в режимі онлайн зі стрімами, то на вулиці чи на природі, поки не йде дощ… Форма гротеску для трагічної історії також була ризикованою як для першої акторської проби. А лаконічна рухлива декорація із парасольками і кульками-хмарами, які впліталися в дійство, ускладнювала умови гри. І загалом, новий випуск студійців театру МІСТ, відбувся цього року в незвичайному форматі - генеральної репетиції але… без одного з «генералів» Юлії Гасиліної. Режисер Олександр Мірошниченко, який зазвичай працював у тандемі з нею у постановках студії, на сцену вперше вийшов не з колегою, а… з її портретом. Історія життя трагічно уплелася у сценічну історію… Але Юлія Гасиліна продовжує жити у виставах, колегах, глядачах, учнях і створеному театрі-студії МІСТ. Така вже природа театру, яка пробивається крізь заборони та ізоляції, хвороби і навіть смерть.


1     1     1    

1     1