укр / ENG / pol

ІРИНА ВОЛИЦЬКА

Усьому, що вмію, завдячую своїм вчителям - Софії Федорцевій, Богдану Козаку, Наталії Кузякіній й Неллі Корнієнко. Через дослідження театральних витоків Леся Курбаса і культорологічного феномену Галичини щораз глибше постають питання "Хто Я?" і "Звідки Я?" Витративши стоси паперу на театральні дослідження, наштрикнулася й на інші питання, які не дають спокою: "А що це таке - театр?", "Чому і для чого він існує?" Проживши половину життя, все ще шукаю відповіді. Залишається довіритися словам Пауло Коельо: "Коли ти чогось прагнеш, цілий світ змовляється, щоб допомогти тобі".
Колись я написала один-єдиний вірш, який дорогий мені як пам'ять про мою юність і тих, кого уже тепер немає.

...
Його розіп'яли на міській площі під вечір
    Поруч мчали таксі трамваї тролейбуси
    Миготіли торби з капустами й оселедцями
    Годинник на ратуші вибивав кожні 15 хвилин
    Ніхто не зважав на жінку що стояла поруч
    Може просто так а може на когось чекала
    У руках тримала якесь запорошене стебельце
    І звичайно губилися у людському гомоні слова
    Нехай святиться ім'я Твоє...



Кандидат мистецтвознавства, театральній критик, режисер, етнограф. Закінчила театрознавчий факультет Інституту театру, музики і кінематографії у Санкт-Петербурзі (1980). Навчання в аспірантурі при цьому ж інституті завершилося захистом дисертації на тему "Проблеми формування творчої особистості Леся Курбаса" (Санкт-Петербург, 1992). Працюючи в інституті народознавства НАН України та Центрі Леся Курбаса на посаді старшого наукового співробітника, написала монографії: "Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат у першій половині ХІХ-поч. ХХ ст." (Київ, 1993), "Театральна юність Леся Курбаса" (Львів, 1995).
1997 року разом з актрисою Лідією Данильчук заснувала творче об'єднання "Театр у кошику", де як режисер здійснила постановки: "Білі мотилі, плетені ланцюги…" за новелами Василя Стефаника (1997), "Украдене щастя" Івана Франка (1998), "На полі крові" Лесі Українки (2001).