Усьому, що вмію, завдячую своїм вчителям
- Софії Федорцевій, Богдану Козаку, Наталії Кузякіній й Неллі
Корнієнко. Через дослідження театральних витоків Леся Курбаса
і культорологічного феномену Галичини щораз глибше постають питання
"Хто Я?" і "Звідки Я?" Витративши стоси паперу
на театральні дослідження, наштрикнулася й на інші питання, які
не дають спокою: "А що це таке - театр?", "Чому
і для чого він існує?" Проживши половину життя, все ще шукаю
відповіді. Залишається довіритися словам Пауло Коельо: "Коли
ти чогось прагнеш, цілий світ змовляється, щоб допомогти тобі".
Колись я написала один-єдиний вірш, який дорогий мені як пам'ять
про мою юність і тих, кого уже тепер немає.
... Його розіп'яли на міській площі під вечір
Поруч мчали таксі трамваї тролейбуси
Миготіли торби з капустами й оселедцями
Годинник на ратуші вибивав кожні 15 хвилин
Ніхто не зважав на жінку що стояла поруч
Може просто так а може на когось чекала
У руках тримала якесь запорошене стебельце
І звичайно губилися у людському гомоні
слова
Нехай святиться ім'я Твоє...
Кандидат мистецтвознавства, театральній критик, режисер, етнограф.
Закінчила театрознавчий факультет Інституту театру, музики і кінематографії
у Санкт-Петербурзі (1980). Навчання в аспірантурі при цьому ж
інституті завершилося захистом дисертації на тему "Проблеми
формування творчої особистості Леся Курбаса" (Санкт-Петербург,
1992). Працюючи в інституті народознавства НАН України та Центрі
Леся Курбаса на посаді старшого наукового співробітника, написала
монографії: "Театральні елементи в традиційній обрядовості
українців Карпат у першій половині ХІХ-поч. ХХ ст." (Київ,
1993), "Театральна юність Леся Курбаса" (Львів, 1995).
1997 року разом з актрисою Лідією Данильчук заснувала творче об'єднання
"Театр у кошику", де як режисер здійснила постановки:
"Білі мотилі, плетені ланцюги…" за новелами Василя Стефаника
(1997), "Украдене щастя" Івана Франка (1998), "На
полі крові" Лесі Українки (2001).